Крістіан Єригін: «Шлаки можна й треба направляти на будівництво доріг»
Комерційний директор Recycling Solutions – про те, як робити бізнес на відходах і покращувати екологію країни
На відвалах промислових підприємств України накопичилося близько 250 млн т вугільних і 100 млн т металургійних шлаків. З кожним роком ця цифра зростає. У всьому світі такі матеріали намагаються використовувати повторно, оскільки вони вважаються, скоріше, вторинним продуктом виробництва, ніж відходами.
Один з найбільш перспективних напрямків утилізації шлакових матеріалів – будівництво доріг. В Україні цьому перешкоджають банальні бюрократичні перепони, небанальні питання економічної вигоди та низькі обсяги будівництва нових доріг.
Як збільшити споживання шлаків в дорожньому – і не тільки – будівництві, чому в Японії зі шлаків насипають острова і якою має бути роль держави в цьому процесі в інтерв’ю GMK Center розповів комерційний директор Recycling Solutions Крістіан Єригін.
Крістіан, хто є основним споживачем металургійних і вугільних шлаків в Україні?
– У нас, як і в усьому світі, основним споживачем шлаків є будівельна галузь. Виробники будматеріалів споживають 96% від загального обсягу утилізації вугільних шлаків. Застосування при цьому дуже широке – виробництво бетону, цегли, теплоізоляційних сумішей, цементу, шлакоблоків, газобетону, абразивів, пенобетонів, руберойду, сухих будівельних сумішей, тротуарної плитки та шиферу. 4% утилізованих вугільних шлаків використовуються в дорожньому будівництві. Суху золу останнім часом почали використовувати в ливарному виробництві.
Що стосується металургійних шлаків, то основними їх споживачами в Україні є виробники цементу: CRH, Дікергофф Цемент Україна, ХайдельбергЦемент Україна, Івано-Франківськ Цемент та ін. У цементній галузі утилізується майже 42% від загального обсягу споживання металургійних шлаків. 20% застосовується в дорожньому будівництві: такі об’єкти, як траси Маріуполь – Запоріжжя, Запоріжжя – Дніпро, Дніпро – Кривий Ріг та автомобільна дорога Дніпро – Царичанка – Кобеляки – Решетилівка, побудовані з використанням доменних шлаків. 19% металургійних шлаків іде на забутування виробленого простору шахт. Також останнім часом металургійними шлаками зацікавилися виробники мінеральної вати.
Чому дорожнє будівництво в кінці цього списку?
– В Європі, та й у всьому світі, дорожнє будівництво споживає набагато більше шлаків, ніж в Україні. По-перше, у нас виконується переважно ремонт, а не будівництво нових доріг. По-друге, проектувальні інститути не закладають в проекти дорожнього будівництва використання шлакових матеріалів (замість цього прописують використання природних ресурсів, таких як гранітний щебінь). У результаті будівельна компанія не може використовувати шлак у будівництві доріг, навіть якщо він вигідніший та ефективніший – для цього потрібно знову узгоджувати проект, що є доволі тривалою і складною процедурою.
Як збільшити обсяги використання шлаків у дорожньому будівництві в Україні?
– Перший крок – переглянути будівельні норми та привести їх у відповідність з європейськими стандартами. Учасники ринку – будівельники, проектувальні інститути – мають чітко розуміти, що шлаки можна й потрібно використовувати в будівництві доріг. Другий крок – ще на етапі формування держзамовлення на проектування доріг (а у нас замовником дорожнього будівництва є автодори) прописувати норму про обов’язкове використання шлаків.
Маємо усвідомити, що у нас в країні велика проблема-– накопичено близько 250 млн т вугільних і 100 млн т металургійних шлаків. Ці відходи займають великі площі, з кожним роком їх стає дедалі більше. Але! Ці відходи абсолютно безпечні та, найголовніше, – мають корисні якості. Вони можуть замінювати природну сировину й надавати користувачеві економічні переваги.
Для вас, як для продавця шлаків, ключовими конкурентами на ринку є природні матеріали?
– Так, якщо говорити про конкурентні продукти, то це гранітний щебінь і вапняк. Також є конкурентні продукти з числа відходів – феросплавний щебінь, наприклад. А з компаній одним з наших основних конкурентів є «АрселорМіттал Кривий Ріг». Ми з ними на одному боці барикад з погляду збільшення обсягу використання металургійних шлаків, але за клієнтів так чи інакше конкуруємо.
«Арселор» має вигіднішу логістику?
– Так, вони – у центрі України, в середньому в них логістичне розташування є зручнішим.
А це важливий фактор?
– Дуже важливий, адже логістичні витрати становлять близько 80-90% від ціни шлаку для кінцевого покупця. Іноді й більше. Шлак часто може майже нічого не коштувати, але його треба доставити до місця призначення, а це недешеве задоволення.
Яку логістику ви застосовуєте?
– Будь-яку – все залежить від замовлення. Якщо потрібно доставити шлак в межах одного міста, – це автомобільний транспорт. У більш віддалені точки країни – залізничний. Зрештою, є досвід відправлення шлаків на експорт морем. Наприклад, ми відвантажили в Ізраїль близько 11 тис. т шлаку з порту Маріуполя.
Чи є перспективні незадіяні напрямки використання шлаків?
– Звісно. У Європейському Союзі, наприклад, шлаки використовують у сільському господарстві для розкислення ґрунтів. Що стосується України, то в нас не мало сільгоспвиробників, які готові здійснювати меліорацію, та й кислі ґрунти є лише на півночі країни. Ті аграрії, які все-таки здійснюють меліорацію, використовують для цього вапняк – знов-таки, через вигіднішу логістику і, як наслідок, меншу ціну.
В Японії зі шлаків насипають острови. Оскільки це невелика острівна країна, вони намагаються максимально утилізувати відходи, наприклад насипати додатковий суходол зі шлаків.
Які обсяги шлаків може споживати сільське господарство?
– В Європі на ці потреби йде близько 800 тис. т шлаків на рік – 4% від загального споживання. В Україні, думаю, таким чином можна утилізувати не більше 200-300 тис. т на рік.
З якими компаніями ви співпрацюєте, хто у вас купує шлаки?
– Ми співпрацюємо з усіма цементними заводами України – вони давно відкрили для себе корисні властивості шлаків. Завдяки шлакам вони можуть виробляти менше клінкеру, заощаджуючи таким чином кошти і знижуючи викиди СО2 в атмосферу.
Ще один наш хороший клієнт – група «Ковальська». У виробництві бетону вони використовують нашу суху золу, яка знижує виробничі витрати й підвищує корисні властивості бетону – легкоукладальність, текучість. Майже всі будинки, які побудувала група «Ковальська» та де використовувався їхній бетон, містять суху золу українського виробництва. Цим ми й пишаємося.
З якими постачальниками шлаків ви співпрацюєте?
– Ми працюємо з 10 українськими електростанціями, зокрема тими, що входять до складу ДТЕК. Також співпрацюємо з металургійними комбінатами – «Запоріжсталь», «Азовсталь», ДМКД.
На «Запоріжсталі» і ДМКД ми беремо фракціонований доменний шлак. На Ладижинській ТЕС у нас на аутсорсингу є цех з пневмозоловидалення сухої золи, тобто там працюють наші люди. У Дружківці ми побудували фабрику з переробки мікросфери, інвестувавши туди близько $2 млн. З легкої фракції золи на цій фабриці виробляється продукт, який потім поставляється на експортні ринки – в Арабські Емірати для виробництва бурильних сумішей, в Європу для виробництва теплозвукоізоляційних штукатурок, в Північну Америку для виробництва вогнетривких сумішей тощо.
Це стабільні поставки?
– Так, це стабільні поставки з 2013 року.
Які обсяги?
– Обсяги невеликі, близько 1 тис. т. Ми б із радістю збільшили виробництво, але в Україні утворюється не дуже багато потрібного підвиду сировини – легкої фракції. Ми продаємо все, що утворюється.
Цей продукт – «вишенька на торті» нашого бізнесу. Завдяки йому ми заробляємо гроші, які потім вкладаємо в переробку менш привабливих з інвестиційного погляду продуктів.
Якщо говорити про металургійні шлаки, то їх ми продаємо кілька мільйонів тон. Що ж стосується золошлаків – сухої та вологої золи – то їх продається близько 500 тис. т.
Є ще якісь експортні напрямки продажів?
– Так. Ми експортуємо вологу золу до Білорусі, причому досить давно – теж на цементний завод.
Є бажання розширювати географію продажів, ми бачимо потенційні ринки збуту. Але на них ми конкуруємо з турецьким та італійським шлаком, який часто знаходиться ближче до кінцевого споживача і має вищу якість (у них технологія остудження шлаку сучасніша).
Яким ви бачите вирішення проблеми накопичення шлаків в Україні?
За радянських часів шлаки утилізували за наказом держави. Зі здобуттям незалежності влада більше не вказує директивно, як їх утилізувати, тож обсяги цих відходів почали накопичуватися.
Світова практика свідчить, що без державної участі вирішити цю проблему неможливо. В Японії, наприклад, є поняття «зелених закупівель». Там склали список екологічних матеріалів, які дають змогу знизити навантаження на довкілля – тож у держзакупівлях (а іноді й у приватних) перевага завжди надається їм. Це прописано в законодавстві. Є й інший підхід – жорсткий. У Фінляндії, наприклад, підвищили рентну плату за видобуток гранітного щебню, після чого він став набагато дорожчим, а шлаки – набагато вигіднішими.
Тобто методи є різні, але загалом слід налаштовуватися на збільшення споживання шлаків в будівництві, особливо дорожньому, і перебудовувати мислення замовників на природоохоронне, екологічне. З боку держави потрібна всебічна підтримка. Європа в цей бік рухається. Сподіваюся, Україна теж піде цим шляхом.
Джерело: GMK Center